Омбудсмени

ДИТЯЧИЙ ОМБУДСМЕН - ХТО ВІН?

З історії виникнення інституту омбудсмена

Чи знаєш ти, що спочатку система заснування органів, спрямованих на захист прав окремих осіб, розвинулась у Швеції, де в 1809 році був призначений перший у світі омбудсмен. За Швецією пішли Фінляндія (1919 рік), Данія (1955 рік) та Норвегія (1962 рік). Інститути омбудсмена існують лише в демократичних країнах. За даними на 1997 рік, такі струк-тури запроваджені в 75 державах світу. Ці державні структури створені захищати права громадян, гарантувати належне здійснення державного управління та відповідальність з боку посадовців.

Інформація
про обраного уповноваженого з прав
дитини

Стригунов Антон Дмитрович
15.06.2004р.

8 клас

вул. Вокзальна, буд. 32

/Files/images/23432193_w640_h640_konventsiya.jpg

ПОЛОЖЕННЯ

про уповноважених з прав дітей (дитячих омбудсмени) комунального закладу
«Чортомлицька неповна загальноосвітня школа м. Покров
Дніпропетровської області»


І. Загальні положення.
1.1. Уповноважений з прав дітей (дитячий омбудсмен) – є громадським представником, діяльність якого направлена на захист їх законних прав та інтересів, підвищення рівня правової свідомості дітей та молоді, запобігання випадків всіх видів насильства в сім’ї.
1.2. Уповноважений у своїй діяльності керується:
- Конвенцією ООН про права дитини,
- Конститу­цією України,
- Законом України "Про сприяння соціальному становленню та роз­витку молоді в Україні" від 05.02.1993 р. N 2998-XII,
- Законом України "Про Загальнодержавну програму підтримки мо­лоді на 2004-2008 роки" від 18.11.2003 р. № 1281-ІV,
- Законом України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. №2402-ІІІ,
- Указом Президента України «Про першочергові заходи щодо захисту дітей»,
- іншими актами Президента України, Кабінету Міністрів України, рішеннями міської ради та її виконавчого комітету, розпорядженнями міського голови, а також цим Положенням.
1.3. Основними принципами діяльності Уповноваженого є законність, дотримання і захист прав дитини, доступність, конфіденційність, відповідальність за дотримання етичних та правових норм під час надання допомоги.


II. Мета та основні завдання Уповноваженого.
2.1. Метою запровадження посади Уповноваженого є покращення умов життя дітей, їх навчання та розвитку, а також більш ефективний захист їх прав і свобод, проголошених Конвенцією ООН про права дитини, Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України.
2. 2. Основні завдання Уповноваженого:
- сприяння реалізації Конвенції ООН про права дитини;
- моніторинг стану дотримання прав дітей в школі;
- вирішення питань, що стосуються захисту прав дітей, як пріоритетних у місцевих органах влади, а також сприяння змінам у ставлення громади міста до проблем дітей;
- надання конкретної допомоги дітям, права яких порушені, шляхом звер­нення до органів влади та правоохоронних органів, відповідно до їх компетенції.


IІІ. Права і обов'язки Уповноваженого.
3.1. Уповноважений має право:
3.1.1. Вести індивідуальний прийом дітей та їх законних представників;
3.1.2. Розглядати індивідуальні скарги дітей або їх представників, надавати необхідні роз'яснення та консультації;
3.1.3. Звертатись в разі необхідності до компетентних органів з письмовим повідомленням про порушені права дитини з метою усунення перешкод для реалі­зації гарантованих законодавством прав;
3.1.4. Виступати перед дитячими та молодіжними колективами в навчальних закладах з роз'яснювально-інформативними доповідями;
3.1.5. Організовувати та проводити семінари, круглі столи, інші форми робо­ти з питань в межах їх компетенції;
3.1.6. Організовувати діяльність почти для звернень до Уповноваженого, не менше чим один раз на місяць перевіряти роз­ташовані у школах скриньки звернень і пропозицій від дітей та вживати заходів;
3.2. Обов'язки Уповноваженого.
Уповноважений зобов'язаний:
3.2.1. Додержуватись Конституції Укра­їни і законів України, інших правових актів, прав та охоронюваних законом інтере­сів дітей;
3.2.2. Забезпечувати виконання покладених на нього функцій та повною мірою використовувати надані йому права;
3.2.3.Зберігати конфіденційну інформа­цію, не розголошувати отримані відомості про особисте життя заявника та інших причетних до заяви осіб без їхньої згоди.


ІV. Набуття та припинення повноважень.
4.1. Уповноваженим може бути дитина у віці від 14 до 18 років, яка виявила бажання займатись правозахисною діяльністю та успішно пройшла конкурсний відбір.
4.2. Призначення Уповноваженого здійснюється за результатами прове­дення відкритого конкурсу та за письмовою згодою батьків.
4.3 Набуття повноважень. Повноваження Уповноваженого починаються з моменту оголошен­ня переможця конкурсу.
4.4. Припинення повноважень.Повноваження Уповноваженого припиняються у разі відмови його від подальшого ви­конання обов'язків шляхом подання заяви про складення своїх повноважень, зміни місця проживання або досягнення вісімнадцяти років.

/Files/images/cke_128.png

Спрощений варіант Конвенції ООН про права дитини

Стаття 1: Визначення дитини
Дитиною є кожна людська істота до досягнення нею 18-річного віку, якщо за законом, застосованим до такої дитини, вона не досягає повноліття.
Стаття 2: Принцип недискримінації
Кожна дитина повинна бути наділена всіма правами без дискримінації. Всі діти без винятку повинні перебувати під захистом держави. Держава має обов'язок захищати дитину від усіх форм дискримінації.
Стаття 3: Якнайповніше забезпечення інтересів дитини
У всіх діях щодо дітей першочергова увага повинна приділятися якнайповнішому забезпеченню інтересів дитини.
Стаття 4: Здійснення прав
Обов'язок держави - забезпечити здійснення прав дитини, викладених у Конвенції.
Стаття 5: Права та обов'язки батьків, сім'ї та громади
Держава повинна поважати право батьків та сім'ї на виховання дитини.
Стаття 6: Життя, виживання та розвиток
Дитина має право на життя; обов'язком держави є забезпечити виживання ат розвиток дитини.
Стаття 7: Ім'я та громадянство
З моменту народження дитина має право на ім'я та набуття громадянства, а також право знати своїх батьків і право на їхнє піклування.
Стаття 8 : Збереження ідентичності
Держава зобов'язана допомогти дитині відновити свою ідентичність, якщо дитина була незаконно її позбавлена.
Стаття 9: Принцип не розлучення з батьками
Дитина має право підтримувати контакти зі своїми батьками у випадку розлучення з ними. Коли таке розлучення спричинене затриманням, ув'язненням чи смертю когось з батьків, держава повинна надати дитині чи батькам інформацію щодо місця перебування відсутнього члена сім'ї.
Стаття 10: Возз'єднання сім'ї
Прохання про виїзд з країни чи від'їзд до неї з метою возз'єднання сім'ї повинні розглядатися гуманним чином.
Дитина має право підтримувати регулярні контакти із батьками, якщо ті живуть у різних країнах.
Стаття 11: Незаконні переміщення та неповернення дітей
Держава повинна вживати заходів для боротьби з викраденням дітей партнером чи третьою стороною.
Стаття 12: Висловлення поглядів
Дитина має право на вільне висловлення своїх поглядів і на те, що її погляди братимуться до уваги.
Стаття 13: Свобода на самовираження та інформацію
Право шукати, отримувати та передавати інформацію в різних формах, в тому числі, у мистецькій, друкованій чи письмовій формах.
Стаття 14: Свобода думки, совісті та релігії
Держави повинні поважати права та обов'язки батьків спрямовувати розвиток дитини у сфері її думки та релігії відповідно до здібностей дитини, які розвиваються.
Стаття 15: Свобода асоціацій
Дитина має право на свободу асоціацій та мирних зборів
Стаття 16: Особисте життя, честь, гідність
Жодна дитина не може бути об'єктом втручання в здійснення її права на особисте і родинне життя, недоторканість житла, таємницю кореспонденції.
Стаття 17: Доступ до інформації та засобів масової інформації
Дитина повинна мати доступ до інформації з різноманітних джерел, слід заохочувати ЗМІ приділяти особливу увагу меншинам, а також захистові дитини від шкідливих для неї матеріалів.
Стаття 18: Батьківська відповідальність
Обоє батьків несуть відповідальність за виховання дитини. Держава повинна надавати батькам належну допомогу у вихованні дітей.
Стаття 19: Насильство та недбале поводження (з боку сім'ї чи опікунів)
Держава має обов'язок захищати дітей від усіх форм насильства. Сюди входять соціальні програми та інші форми боротьби проти жорстокого поводження з дитиною.
Стаття 20: Догляд за дитиною у разі відсутності батьків
Законодавство повинно гарантувати право дитини на догляд в разі відсутності батьків, причому держава, забезпечуючи таке право, зобов'язана належним чином враховувати етнічне походження, релігію і культурну належність і рідну мову дитини.
Стаття 21: Всиновлення
Держави повинні забезпечити, щоб питанням усиновлення дитини займалися лише компетентні органи. Всиновлення в іншій країні може прийматися до розгляду лише тоді, коли неможливо вирішити це питання на національному рівні.
Стаття 22: Діти-біженці
Діти-біженці потребують спеціального захисту. Держави повинні співпрацювати з міжнародними компетентними організаціями в питанні захисту такої дитини та допомагати дітям, що відлучені від своїх родин, віднайти їх.
Стаття 23: Діти-інваліди
Діти-інваліди мають право на особливе піклування та освіту, щоб мати змогу вести в суспільстві гідне і повноцінне життя.
Стаття 24: Охорона здоров'я
Дитина має право на послуги системи охорони здоров'я і на засоби лікування хвороб та відновлення здоров'я, а також на поступову заборону традиційних методів лікування, які негативно впливають на здоров'я дитини.
Стаття 25: Періодичний перегляд опікунства
Дитина, яка віддані під опіку, захист чи лікування, має право на періодичний перегляд якості такого піклування.
Стаття 26: Соціальне забезпечення
Дитина має право на соціальне забезпечення
Стаття 27: Рівень життя
Батьки несуть відповідальність за надання дитині належних умов життя, потрібних для її розвитку, навіть тоді, коли один із батьків живе поза межами країни проживання дитини.
Стаття 28: Освіта
Держава визнає право дитини на безплатну початкову освіту, доступність професійного навчання ат дбає про зниження кількості учнів, які залишили школу.
Стаття 29: Мета навчання
Освіта повинна бути спрямована на розвиток дитини та її талантів, підготовку до самостійного життя, виховання поваги до прав людини, а також до культурних та національних цінностей країни, в якій дитина проживає, а також цінностей інших народів.
Стаття 30: Діти національних меншин та корінного населення
Дитина, яка належить до якоїсь національної меншини чи до корінного населення, має право виховуватися у своїй культурі, а також послуговуватися рідною мовою.
Стаття 31: Відпочинок і дозвілля
Дитина має право брати участь в іграх і розважальних заходах та брати участь у культурному житті, займатися мистецтвом.
Стаття 32: Економічна експлуатація
Дитина має право на захист від експлуатації та шкідливих для її здоров'я видів робіт.
Стаття 33: Наркотичні та психотропні речовини
Держава повинна захищати дитини від незаконного вживання наркотичних засобів та психотропних речовин і не допускати використання дітей у виробництві таких речовин та торгівлі ними.
Стаття 34: Сексуальна експлуатація
Держава повинна захищати дитину від сексуальної експлуатації, зокрема від проституції та використання дітей у виробництві порнографічної продукції.
Стаття 35: Викрадення, торгівля та контрабанда
Держава зобов'язана не допускати викрадення дітей, торгівлі чи контрабанди ними.
Стаття 36: Інші форми експлуатації
Держави зобов'язані захистити дітей від усіх форм експлуатації.
Стаття 37: Тортури, смертна кара, позбавлення свободи
Держава має обов'язок піклуватися про дітей, що перебувають в ув'язненні.
Стаття 38: Збройні конфлікти
Держава повинна забезпечити, щоб діти до 15 років не брали прямої участі у воєнних діях. Держава не повинна призивати на військову службу дітей до 15 років.
Стаття 39: Всиновлення і реінтеграція
Держава повинна сприяти освіті, фізичному і психологічному відновленню та поверненню до повноцінного соціального життя дітей, які стали жертвами експлуатації, катувань чи збройних конфліктів.
Стаття 40: Підліткова злочинність
Поводження держави з підлітками, які порушили кримінальне законодавство, повинно сприяти відновленню гідності дитини.
Стаття 41: Права дитини і інших документах
Ніщо в цій Конвенції не заперечує ті положення інших документів, які сприяють захистові дітей більшою мірою.
Стаття 42: Інформування про положення Конвенції
Держава зобов'язана ознайомити дорослих та дітей з положеннями цієї Конвенції. статей подаються
Стаття 43-54: Застосування
В цих статтях йде мова про обов'язок Комітету ООН з прав дитини наглядати за втіленням у життя цієї Конвенції.

Спрощений варіант Загальної Декларації прав людини

Стаття 1Право на рівність Стаття 16 Право на шлюб і сім'ю
Стаття 2 Свобода від дискримінації Стаття 17 Право на володіння власністю
Стаття 3 Право на життя, свободу і персональну безпеку Стаття 18 Свобода віросповідання і релігії
Стаття 4 Свобода від рабства Стаття 19 Свобода висловлювань та інформації
Стаття 5 Свобода від тортур і невідповідного поводження в ув'язненні Стаття 20 Право на мирні зібрання і об'єднання
Стаття 6 Право на визнання особи перед законом Стаття 21 Право на участь в управлінні державою і вільні вибори
Стаття 7 Право на рівне ставлення закону до прав людини Стаття 22 Право на соціальну безпеку
Стаття 8 Право на розгляд компетентним судом
Стаття 23 Право на бажану роботу і створення профспілок
Стаття 9 Свобода від свавільного арешту і вигнання
Стаття 24 Право на відпочинок і дозвілля
Стаття 10 Право на справедливе публічне слухання
Стаття 25 Право на відповідні стандарти життя
Стаття 11 Право на презумпцію невинності і доведення провини
Стаття 26 Право на освіту
Стаття 12 Свобода від втручання в особисте життя, сім'ю, оселю і листування
Стаття 27 Право на участь в суспільному житті суспільства
Стаття 13 Право на вільне пересування в країні і за її межами
Стаття 28 Право на соціальний устрій, визначений цим документом
Стаття 14 Право на притулок від переслідування в інших країнах
Стаття 29 Суспільна відповідальність за вільний і повний розвиток
Стаття 15 Право на національність і свободу її зміни .
Стаття 30 Свобода від втручання держави чи приватних осіб в права, названі вище.

/Files/images/imagesоо.jpg

Кiлькiсть переглядiв: 878

Коментарi